Обозреватель

Форум


АвтофорумАвтофорумДопомогаДопомогаПошукПошукСписок учасниківСписок учасниківГрупиГрупи ЗареєструватисьЗареєструватись  ПрофільПрофільУвійти, щоб переглянути приватні повідомленняличные сообщенияВхідВхід
 Сейчас обсуждаются 

Megatorq (алегорична лірика)

 
Нова тема   Відповісти    ФОРум ОБОЗа -> Креатив
Попередня тема :: Наступна тема  

Як вам?
Сподобалось, гарно написано
100%
 100%  [ 1 ]
Непогано
0%
 0%  [ 0 ]
Незрозуміло
0%
 0%  [ 0 ]
Чорт зна що! Нікуди не годиться!
0%
 0%  [ 0 ]
Всього голосів : 1

Автор Повідомлення
Вадя Ротор
Аксакал форуму


Репутация: +178/–41    

З нами з: 18.12.08
Повідомлень: 4177
Звідки: Криве Озеро, КИЇВ

Повідомленняп'ятниця 6.03.2009 13:26   Відповісти цитуючи

Я літаю. Наче у снах, тільки я дійсно літаю.

Питаєте, коли почав? Я це давно помітив. Одного разу, коли мені було чотири роки, я захотів у повітря. Взяв якусь порвану картонку і прямо в хаті розігнався з нею, як з крилом, – і дивна річ... полетів! Сам для себе неждано опинився під стелею.

У віці шести років моїм стартовим майданчиком була шафа... поки я її не перекинув під час невдалої спроби. Тоді мені заборонили й думати про польоти. „Це не для тебе! Всі, хто літають, або здвинуті по фазі, або скоро кінчають життя самогубством, бо хочуть надто багато, чого життя не може їм дати”.

Аби довести всім, що я дійсно можу, я виліз на дах будинку – хотів розганятися звідти. Втім, було таки височенько, і я зрозумів: мені ще рано. Не варто спішити поперед батька в пекло, встигнеться, не все зразу.

Що робити далі? Відточувати майстерність і набиратися сил.

Батьки весь час бачили, як я тренуюся. „Це може бути тільки хобі, літання – не заробіток на життя”. Але ж це те, що в мене виходить найкраще!

„Вчися, забудь про польоти. Це відбирає силу...” І я вчився... з трієчки на четвірочку, щоб решту енергії присвячувати літанню.

В нас у школі часто влаштовували конкурси, хто далі пролетить. По правді кажучи, перемагав я, попираючи вчительських любимчиків. А ті старі ідіотки підтримували їх руками, інколи підсовували для них фінішну лінію, щоб вони хоч би носочок поставили за нею. І вони вигравали. Або якщо моя перевага була надто помітною, щоб ігнорувати її, вчителі казали: „Перемогла дружба” або „Проіґравших нєт. Усє наґраждаются!”

Саме тоді, я побачив, що мені літання приносить задоволення, а моїм однокласникам воно дається великим напруженням, та й в них мало що виходить. Але так козиряться: „Я пролетів стільки-то метрів...” Саме бачачи такі пусті вихваляння й понти, я вповні збагнув, що таке бездарність.

Вони заздрили мені, хоч старалися цього не показувати й вперто талдичили, ніби насправді то я їм заздрю.
_________________
Гроші - це свобода! Я працюю, щоб заробити собі свободу. Таким чином, arbeit macht frei! www.vadiarotor.tv
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Блог Відвідати сайт учасника
Вадя Ротор
Аксакал форуму


Репутация: +178/–41    

З нами з: 18.12.08
Повідомлень: 4177
Звідки: Криве Озеро, КИЇВ

Повідомленняп'ятниця 6.03.2009 13:30   Відповісти цитуючи

...Наприкінці шкільних років я дуже продвинувся в мому ділі, став робити справжні, недитячі успіхи. Тоді я вдруге виліз на дах будинку, однак знову зрозумів, що рано ще пробувати свої сили у великому небі.

Моєю розвагою після уроків стало розганятись на горбках і невисокому камінні й стрибати... я не відразу опускався на землю, з кожним разом все пізніше, пролітаючи все далі.

Скоро стало зовсім важко суміщати польоти і школу, я багато прогулював, але рідні стіни (школи) мені допомагали довчатись. Я витерпів до кінця, і тепер у моєму розпорядженні були канікули. Майже цілен день вільний.

Ходжу на кар’єр, стрибаю з одної гірки на іншу, наче тирольці, тільки вони це робили з жердиною, як Бубка, а я без будь-якої допомоги. У лісі перестрибую з дерева на дерево, мов білка-летяга. Без крил. Вага зменшується, піді мною ніби повітряна подушка, що не дає мені впасти.

Я хотів би погуляти хоч би рік, і за цей час або навчитись літати по-справжньому, або знайти собі заробіток, але такий, щоб не відбирав багато сил. Проте батьки твердили: „Інститут, інститут... Без диплому ти ніхто, недоучка...” А з дипломом? Усі знають, які липові оцінки бувають; тим більше, при прийомі на роботу дивляться не на диплом, а на здібності! Що, є роботодавцю різниця, маю я диплом чи ні?! Від цього йому не стане ні жарко, ні холодно. Його цікавить, чи зможу я якісно виконувати роботу, яку він мені доручить.

Я один, родичів багато. Обсіли мене з усіх сторін, тиснуть... Добре вже, піду навчатися. „Всі твої друзі вступили, повинен і ти!!!!” Чого це я повинен? Кому це я повинен? Не забувайте, я маю одну перевагу над усіма друзями.

Дехто на цьому заробляє: „Мені помагає літати цей еліксир! Купуйте!” Хтось, до пуття не вміючи сам, вчить дітей, і на цьому має гроші. Я ніколи не збирався робити так. Я літаю заради процесу... і результату, мабуть: приємно ж, оглядаючись назад, бачити, скільки подолав, не ступивши на землю.
_________________
Гроші - це свобода! Я працюю, щоб заробити собі свободу. Таким чином, arbeit macht frei! www.vadiarotor.tv
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Блог Відвідати сайт учасника
Вадя Ротор
Аксакал форуму


Репутация: +178/–41    

З нами з: 18.12.08
Повідомлень: 4177
Звідки: Криве Озеро, КИЇВ

Повідомленняп'ятниця 6.03.2009 13:31   Відповісти цитуючи

...Дорога до інституту була малолюдною, йшла на південь у степи, де дерева росли рідко, а колючі будяки – часто. Серед неозорої площі, зайнятої піском та ріденькими бур’янцями, стояла двоповерхова будівля інституту, біля неї красувався доглянутий асфальтований майданчик з алейками.

Проте туди треба дістатися. Дорога – двобічне шестиметрове шосе між лісосмугами – розлогими й пишними на початку і зовсім ріденькими й сухими в кінці. І народу тоді лишається менше... Хто дорогу не осилить, хай повертається додому.

Багаті таточки відвозили своїх дітей на машині, ті синульки й дочки навіть одного разу не ступили по асфальту. Таких було відсотків п’ять, решта мусили йти пішки.

Когось відштовхували на узбіччя, де серед трави й гілля йому було важко не те що продовжувати шлях, а вибратися відти.

Хтось мав слабкі ноги чи надто важкий ранець-наплечник. Ну, вибачайте, ніхто вам рубцаки не понесе, волочіть їх самі.

А ще п’ять відсотків не просто йшли чи бігли, а летіли. Хто міг. Включаючи мене.

Дуже добре пам’ятаю запах смоли і як вона прилипає до капців, що мусиш відчищати об траву, і з кожним кілометром твої ноги все важчі, а трава все жовтіша...

Розбігаюсь і лечу. Торкаюся землі лиш одноніж, аби з новою енергією відштовхнутися. Дехто заздрить, хтось пробує затягти мене на землю, але руки не дістають. Навіщо? Чому вони дивляться на когось, якщо тут кожен за себе? А на невдатних вони й не дивляться: зійшов з дистанції – і слава Богу, помагати не будемо.

Хтось, бачачи мене, теж пробує піднятись у повітря, але... відвертий провал. А ті, кому це більш-менш вдається, намагаються обігнати мене, заявляючи свої амбіції. Одна дівчина обігнала – я їй не заздрю, тільки радий за неї. Решта летунів зі шкіри пнуться-п’ячаться, тільки б догнати мене. Це стало для них ділом честі, гордості, амбіцій. Щ ж, з одного боку приємно-таки бути еталоном, коли на тебе рівняються – це зветься визнання!

На підході до інституту лишилася чверть тих, хто починав шлях. 5% багаті, 5% „крилаті” і 15% витривалі й цілеспрямовані. Ось хто буде вчитися.
_________________
Гроші - це свобода! Я працюю, щоб заробити собі свободу. Таким чином, arbeit macht frei! www.vadiarotor.tv


Останній раз внесено зміни: Вадя Ротор (п'ятниця 6.03.2009 17:03), редаговано 3 раз
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Блог Відвідати сайт учасника
Вадя Ротор
Аксакал форуму


Репутация: +178/–41    

З нами з: 18.12.08
Повідомлень: 4177
Звідки: Криве Озеро, КИЇВ

Повідомленняп'ятниця 6.03.2009 13:32   Відповісти цитуючи

В перший день усе було новим. І будівля здавалася нерідною, чужою... Ми жили на деревах. Там їх було дуже мало, але ті, що виросли, височіли над усією піщаною долиною, наче вежі. Вони були трохи переповнені, проте це не назавжди: когось виженуть, і його гілка звільниться... Загалом гарне місце.

Перші місяці навчання показали мені, що то воно таке.

Ледве міг дочекатися перерви – вилітав у коридор, аби над головами всіх зависнути під стелею. Спізнювався на заняття, потім, коли вони мені зовсім остогидли, став прогулювати. Але не для гулянь і відпочинку, як декотрі, а щоб займатися ділом.

Дівчина, яка обігнала мене тоді, по дорозі сюди, стала справжньою зіркою в інституті – їй вдавалося суміщати польоти з навчанням, одне не шкодило іншому. Вважала літання своїм хобі, не ставилась до нього так серйозно, як я. Не розумію її. Таким людям дістається шана у студентському суспільстві, а з мене сміються, бо надто я віддаю себе цьому ділу.

Навколо голий степ. Де мені тренуватися? Доводиться стрибати з гілки дерева, де живу. Струшую листя комусь на голову, незадоволені... А якщо попрошу в коменданта переселити нижче, втрачу набутий рівень.

Бачив одну картину під назвою „Ікар”. Море, на березі люди працюють, заклопотані. І в куточку з води стирчать поламані крила і ноги – то Ікар, розбившись о гладь, потонув. Ніхто не звертає на нього увагу, нікому він не потрібен, у них своє життя, у нього своє божевілля.

Нікому не потрібне моє літання, тільки мені. Для себе.

Якось я так залітався по коридору, що не помітив, як почався новий урок. Підпливаю до розкладу занять, читаю: аудиторія №40. А де це? Весь час прогулюючи заняття, я забув, де вона. Кажуть, у підвалі – жодного разу не торкнувшись ногами сходинок, м’яко спустився в підвал, зайшов до класу й сів на вільне місце.

- Де був?
- Літав.
Сміх.

Коли всі притихли, пара продовжилась, але ті дебіли все ще глипали на мене через плече. Не можу дочекатися перерви, дочасно виходжу з аудиторії й бачу на стіні виступи, наче для альпіністів. Тримаюся за них руками, ноги відриваються від землі. Але тяжко. Коли поганий настрій, не літається. Потрібне натхнення, самооцінка та повна впевненість, що ти займаєшся правильним ділом.

Вони з мене сміялися: „Це ж несерйозне заняття. Ми теж цим займались, але кинули. Будь серйознішим, подумай про своє навчання...” Просто заздрили мені. Хотіли, щоб я кинув своє діло й атрофувався. Нізащо!

Один хлопець із моєї групи теж щось там пробує, проте в нього, м’яко кажучи, не виходить. Важко уявити, до чого доходило його чванство. Козириться перед всіма, випендрюється й дозволяє собі пускати перед дівчатами насмішки наді мною: „Я не розглядаю його як конкурента, бо він мені не суперник ні в чому”...
_________________
Гроші - це свобода! Я працюю, щоб заробити собі свободу. Таким чином, arbeit macht frei! www.vadiarotor.tv


Змінено: Вадя Ротор (п'ятниця 6.03.2009 13:39)
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Блог Відвідати сайт учасника
Вадя Ротор
Аксакал форуму


Репутация: +178/–41    

З нами з: 18.12.08
Повідомлень: 4177
Звідки: Криве Озеро, КИЇВ

Повідомленняп'ятниця 6.03.2009 13:33   Відповісти цитуючи

Більше не можу терпіти їхнього сміху. Я повинен довести всім, що... довести всім і собі самому.

Третій раз я виліз на дах – тепер це була крівля двоповерхового інституту. Піді мною вже не земля – асфальт, і всі студенти зібралися, дивляться на мене. Два рази утримався - на третій стрибну. Недарма ж я тренувався стільки.

Якщо не вийде, це буде мій провал і визнання моїх мрій пустими. Якщо вийде, то буде моєю новою висотою і тріумфом над їхніми насмішками.

Розбіжусь і полечу. Як Нео. Пролечу над їхніми пустими головами й приземлюся на пісок, що розкинувся за хвойними алейками.

Розганяюсь... Дах закінчується, під ногами нічого нема – все, я сам відсік собі дорогу назад. З цієї миті тільки вперед – заявив про свої амбіції, тепер не зупиниш і не повернешся.

Натовп не зловить і не проковтне мене. Я на рівень вище них. Планка піднята – не можу проявити слабину й опуститися нижче, бо натовп заклює.

Поки є сили, лечу.

20 серпня 2005, Ашхабад
_________________
Гроші - це свобода! Я працюю, щоб заробити собі свободу. Таким чином, arbeit macht frei! www.vadiarotor.tv
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Блог Відвідати сайт учасника
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    ФОРум ОБОЗа -> Креатив Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете голосувати у цьому форумі
  • IPad
  • IPhone


Powered by phpBB © 2001, 2002 phpBB Group
Ukrainian translation © 2005-2006 Serhiy Novosad