Обозреватель

Форум


АвтофорумАвтофорумДопомогаДопомогаПошукПошукСписок учасниківСписок учасниківГрупиГрупи ЗареєструватисьЗареєструватись  ПрофільПрофільУвійти, щоб переглянути приватні повідомленняличные сообщенияВхідВхід
 Сейчас обсуждаются 

„Ой де ж той Йосип, що горілку носить?” (продовження нарису)

 
Нова тема   Відповісти    ФОРум ОБОЗа -> Навколо політики
Попередня тема :: Наступна тема  
Автор Повідомлення
Minor



Репутация: +25    

З нами з: 09.01.07
Повідомлень: 8


Повідомленнясереда 10.01.2007 12:01   Відповісти цитуючи

„Ой де ж той Йосип, що горілку носить?”

Першого січня спати довго ми не змогли. Нас чекав Відень, де для туристів працювали усі музеї і виставки, були відкриті усі палаци, ресторани і кафе. Вихідними виявились лише деякі магазини.

Найперше, куди потягнуло українців був пам’ятник Францу Йосипу. Але після вчорашніх нічних гулянок мої ноги нагадували один великий мозоль і я залишив компанію, щоб зайти до найближчої аптеки. Порозумітися вдалося досить швидко – щирою німецькою мовою мені абсолютно точно пояснили який пластир я маю купити і як його треба наклеїти. Це при тому, що в німецькій я знаю лише декілька слів.

Пізніше у Словаччині я кількома мовами не міг пояснити на АЗС, що хочу купити талон для автобану. Аж поки словак, зробивши над собою героїчне зусилля, не заявив, що „пан може мувить по-полькі”. Роблю висновок, - у віденців досвід спілкування з іншомовними туристами набагато більший.

Біля прекрасного будинку австрійського парламенту є площа Марії Терези. Імператриця є позитивним антиподом російського Петра першого, тим більше, що правила вона у тому ж 18 сторіччі, тільки дещо пізніше. А шанують її за внутрішні реформи, які вона проводила навіть на шкоду військовим успіхам у зовнішній політиці. Зокрема за її ініціативи ще тоді були відкриті безкоштовні училища для простих людей, де вони навчались не лише грамоті, але й отримували ремісничу спеціальність.

Таку ж діяльність радянська влада розгорнула у нас на 200 років пізніше – училища називались „робфаки” і вважались великою перемогою соціалізму . Може на ті ж 200 років Центрально-Східна Україна і відстає від колишніх австрійських територій у Польщі та українській Галичині.

У прозорому, як акваріум, віденському трамвайчику ви можете об’їхати по колу весь історичний центр за годину. Трамвай у них дорожчий, ніж метро. Білети продають автомати всередині по 2 євро. В іншому автоматі їх треба закомпостувати. Штраф за безбілетний проїзд 350 євро.

Цікаво, що двері в трамваї, як і у метро, відчиняються вручну. Якщо ви назовні – треба торкнутися кола, де є сенсорний датчик. Якщо всередині – треба легко потягнути двері убік. Таким чином економні австрійці заощаджують електроенергію та тепло в салоні.

На відміну від Петербурга, де є лише один Петергофф, подібних палаців у Відні аж п’ять. Літні і зимові резиденції імператора, заміська резиденція принца і ще якісь, до яких ми просто не добралися. Найближчим був „Бельведер”, літня резиденція принца, де розташована велика картинна галерея. Саме там окрім класики епохи Відродження, ми вперше в житті побачили оригінали Моне. Враження було настільки сильним і несподіваним, що ми довго не хотіли звідти іти.

Гуляючи по рівним доріжкам нижнього Бельведер поміж під лінійку підстрижених кущів, несподівано виходимо на вулицю в кінці якої бовваніє щось до болю знайоме з дитинства. Підходимо - так і є. Перед нами типова стела загиблим радянським воїнам, яку вінчає темна фігура автоматника у золотій касці, із золотим щитом, на якому красується ... герб Радянського Союзу!

Все збережено в ідеальному стані. Внизу здоровенний металічний щит з чавунними літерами наказу головнокомандуючого тов. І. Сталіна про визволення Відня. Вражає достеменний довгий перелік взятих у полон німецьких дивізій. Несподівано відчуваю немотивовану гордість – таки добре воювали наші діди. Хай і за чужі інтереси. Інший висновок, українському віце-прем"єру Андрію Клюєву, який наказав витерти образливі для регіоналів написи на Головпошті у Києві, до австрійців ще досить далеко.

Ще вдень, біля знаменитої віденської опери ми придбали білети на концерт скрипалів у одному з імператорських палаців по 39 євро. Ввечері відбувся довгоочікуваний похід на концерт. Зал невеликий, лише на 200 місць, але то в палаці і стеля ховається на 7 метровій висоті. Форма приміщення овальна, що дає майже ідеальну акустику.

Як для туристів, до нас не було жодних вимог до одягу. Гардероб платний, 1 євро, і це пережили не всі. Вже в залі, чекаючи на скрипалів, раптово помічаємо „землячків” з типовим російським акаючим акцентом. Він у джинсах і лижному червоному пуховику, вона у дутій турецькій біленькій курточці. Заходять просто до зали, де половина публіки у класичних фраках.

Їх чемно намагаються не помічати, але парочка веде себе досить виклично. Дівчина вимагає сфотографувати її біля роялю і він дістає з кишені мильницю. Бідні люди, - вирішуємо ми, - тяга до мистецтва пересилює дефіцит грошей Однак, на відміну від нас парочка сідає на місця у перших рядах, куди білети по 89 євро за штуку. Як то кажуть, без коментарів.

Безсмертна музика Моцарта і Штрауса вмить примушує забути про москалів. Концерт мало схожий на київські завдяки численним імпровізаціям. Раптово хтось грюкає вхідними дверима – до залу забігає жіночка в светрі і злякано притискає руки до губ. Через інші двері шукаючи на подругу вбігає чоловік. Вони починають співати одну із знаменитих арій з опери „Весілля Фігаро” поступово наближаючись до сцени.

Всі вальси Штрауса не невеличкій сцені разом з оркестром ми на відстані кількох кроків від нас виконувала пара артистів балету, які творили справді щось неймовірне. Це були повноцінні п’єси, а не просто танець. Під кінець концерту та сцені знову з’являється пара оперних співаків, яка закликає співати з собою весь зал. Разом з віденцями та туристами із Японії підспівуємо і ми. Москалі мовчать. До речі, вона хоч аплодувала, а він дозволив собі оплески тільки один раз, коли зіграли частинку симфонії №40 (соль мінор), на яку є популярний мобільний рінгтон. Після цього я вирішив, що всі анекдоти про „нових русских/українських” беруться з життя.

На ранок наступного дня ми вирішили з‘їздити до Венеції. Через Альпи там недалеко – по автобану ми доїхали всього за 5 годин. Але того вечора поїздка ледь не зірвалася через мою дружину. Вона йшла і плакала по нічному Відню, попри освітлені сяючі палаци, оплакуючи і себе, у нашу нещасну країну, і минуле, яке так і не стало і вже ніколи не буде нашим сучасним. Втім, у неї для цього було більше причин, адже її дідусь був один досить відомий у Галичині австрійський граф. Я ж уже марив Альпами, які чекали на мене наступного дня.

(далі буде)
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    ФОРум ОБОЗа -> Навколо політики Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете голосувати у цьому форумі
  • IPad
  • IPhone


Powered by phpBB © 2001, 2002 phpBB Group
Ukrainian translation © 2005-2006 Serhiy Novosad